Зберігаймо мудрість світу!

                                                                                    

                                             

                   Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу.

               Вікова мудрість, закладена в притчах, цитатах, афоризмах перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

              Цінність притч у тому, що вони не ділять людський розум на запитання і відповіді. Просто   кожного разу, коли відбуваються якісь події, згадується якась відповідна до них притча.

              Інколи притча, цитата, афоризм  - найкраща відповідь на поставлене життям питання. Вони вчать розуміти, приймати, цінувати найважливіше в житті. А головне - вони  не мають вікових і соціальних обмежень. 

                                                                    відкрити


     

    Пропоную вашій увазі деякі притчі, історії, прочитавши які, ви зможете, можливо, знайти відповіді на питання, що турбують ваас у даний момент, піднімуть вам настрій, допоможуть рухатись вперед.

Про дружбу

Жили поряд два сусіда. Прийшла зима, випав сніг.

Перший сусід вранці вийшов з лопатою розгрібати сніг перед будинком.

Поки розчищав доріжку, подивився, як там справи у сусіда. А у сусіда –  вже втоптана доріжка.

На наступний ранок знову випав сніг.

Перший сусід встав на півгодини раніше, взявся за роботу, дивиться – а у сусіда вже доріжка прокладена.

На третій день знову сніг випав. Ще раніше вийшов чоловік наводити порядок … Дивиться – а у сусіда доріжка вже прокладена. Як це так? Коли він встигає?

У той же день зустрілися вони на вулиці, поговорили про те, про се… Тут перший сусід ненароком і питає:

– Послухай, сусід, а коли ти встигаєш доріжку до будинку торувати?

Другий сусід здивувався спочатку, а потім  засміявся::

– Так я   ніколи доріжки не топчу – це до мене друзі ходять!

Про весла

Човняр перевозив мандрівника на інший берег на дуже красивому човні.

Подорожній зауважив, що не бачив досі такого красивого човна. Та раптом він помітив якісь надписи на веслах. На одному веслі було написано: «Думай», а на другому: «Роби».

– Чудовий в тебе човен, – сказав мандрівник. – А навіщо такі надписи на веслах?

– Дивись, – посміхаючись, сказав човняр. І почав гребти тільки одним веслом, з надписом «Думай».

Човен почав кружляти на одному місці.

– Бувало, я думав про щось, розмірковував, будував плани … Але нічого корисного це не приносило. Я просто кружляв на одному місці, як цей човен.

Човняр перестав гребти одним веслом і почав гребти іншим, з надписом «Роби». Човен почав кружляти, але вже в інший бік.

– Бувало, я кидався в іншу крайність. Робив щось бездумно, без планів. Багато сил і часу витрачав. Але, в підсумку, теж кружляв на місці.

– Ось і зробив надпис на веслах, – продовжував човняр, – щоб пам’ятати, що на кожен помах лівого весла повинен бути помах правого весла.

А потім показав на красивий будинок, який височів на березі річки поблизу церкви:

– Дивись! Цей будинок я побудував після того, як зробив на веслах ці надписи.

Щаслива сім’я

                В одному місті живуть по сусідству дві сім’ї. Одні подружжя постійно сваряться, звинувачуючи один одного у всіх бідах і з’ясовуючи, хто з них прав. А інші дружно живуть, ні сварок у них, ні скандалів.

Дивується норовиста господиня щастю сусідки. Заздрить.

Каже чоловікові:

– Піди, глянь, як у них так виходить, щоб усе гладко і тихо.

Прийшов той до сусідського будинку, причаївся під відкритим вікном.

Спостерігає. Прислухається.

А господиня, якраз, порядок в домі наводить. Вазу дорогу від пилу витирає. Раптом задзвонив телефон. Жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу. Але тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася.

– Ох, що зараз буде! – думає сусід.

Підійшла дружина, зітхнула з жалем, і каже чоловікові:

– Пробач дорогий. Я винна. Так невдало вазу поставила.

– Що ти, мила? Це я винен. Поспішав і не помітив вазу.

– Що ти? Не винен ти. Це я була неуважна. Хай, як то кажуть, буде на щастя!

Боляче защеміло серце у сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:

– Щось ти дуже спритно. Ну що, подивився?

– Так!

– Ну і як там у них?

– У них-то кожен сам винен. Ось тому і не сваряться. А ось у нас всі і завжди праві ..

Про «слуг» народу

            Одного разу прийшов квіткар до перукаря постригтися. Коли прийшла черга платити, перукар сказав: «Я не можу взяти гроші. На цьому тижні я стрижу на громадських засадах”. Квітник подякував йому  і пішов. На наступний ранок, коли перукар прийшов  відкрити свій заклад, перед дверима він знайшов лист подяки і троянди.

Потім прийшов постригтися пекар, але, коли він хотів заплатити, перукар сказав: «Я не можу взяти гроші. На цьому тижні я стрижу на громадських засадах”. Пекар, задоволений, пішов. На наступний ранок перукар виявив біля дверей лист подяки і тістечка.

Прийшов стригтися сенатор, і, коли зібрався платити, перукар знову-таки сказав: «Я не можу взяти гроші. На цьому тижні я стрижу на громадських засадах”. Сенатор зрадів і пішов.

Наступного дня, коли перукар прийшов на роботу, біля дверей стояло дванадцять сенаторів, десять депутатів, п’ятнадцять радників, мер і кілька міністрів, дружина мера і шість дітей – все на безкоштовну стрижку.

У цьому  і полягає різниця між звичайними людьми і членами групи “чесних“ людей, які нами керують …

Притча про непостійність

               Одного разу один молодий чоловік, прогулюючись по вулиці, побачив дідка, що 

сидів на краю дороги. Він підійшов до нього і сказав: 

- Старий, ось ти такий старий, пройшов чималий життєвий шлях, напевно, ти дуже мудрий,

 скажи мені, ось я молодий і сильний чоловік, але ніде не можу знайти роботу, у мене син -

 наркоман, дочка повія , а дружина цілими днями п'є і нічого по дому не робить. Як мені бути? 

Як це все виправити? 

Старий відповідає: 

- Повісь у себе на дверях табличку і напиши на ній: «Так буде не завжди» 

- І все? - здивувався чоловік. 

- Так. 

Чоловік так і зробив. Через деякий час його син кинув вживати наркотики і став віруючим, 

дочка полюбила парубка і вони створили сім'ю, дружина вилікувалася  від алкоголізму і стала

 хорошою дружиною, а сам він влаштувався на роботу і вже не гуляв, а роз'їжджав на дорогому 

автомобілі. 

               Одного разу проїжджаючи по тій самій вулиці, він зупинився на тому місці, де він

 кілька років тому зустрів старого. Старий сидів там же. Чоловік під'їхав до старого і відкривши 

вікно, не виходячи з машини, сказав старому: 

- Ну що, дідуган, все сидиш? А я як бачиш всього добився. І син у мене більше не наркоман, 

а віруючий. І дочка більше не повія, а вийшла заміж по любові. І дружина вилікувалася і стала

 хорошою дружиною. І я влаштувався на роботу і тепер я великий начальник. А ти як сидів тут,

 так і сидиш, бездарний старий. І що ти мені зараз порадиш?

 Старий подивився на нього і сказав: 

- Табличку   ту    не знімай.

Внутрішній спокій

Втомившись від галасливого і неспокійного міста, де все відволікало від медитації  і самоспоглядання, чоловік вирішив знайти тихе спокійне місце. Він прийшов  до лісу, де не було нікого, але не зміг зосередитися, тому що йому заважало стрекотіння коників. Він заглибився далі в ліс, але там дуже голосно співали птахи, відволікаючи його від контакту з внутрішнім «я». У пошуках тиші, чоловік заліз у печеру, там було дуже тихо, але  краплі води його дратували.

Тоді він побудував собі маленький котедж зі звукоізоляцією, замкнув всі вікна і двері, але в повній тиші все голосніше і голосніше чулося « тік-так, тік-так …». Тоді він зірвав годинник з руки і розбив його об стіну. Сів, заспокоївся, глибоко зiтхнув, задоволений, що ось зараз-то, нарешті, буде тихо, але … « Тук-тук, тук-тук …», – стукало його серце в грудях все голосніше і голосніше.

Мораль: Всі проблеми, як і їх вирішення, знаходяться не десь зовні, а всередині нас самих. Немає сенсу шукати хороше там, де нас немає, є сенс вчитися знаходити гарне там, де ми є …

Всі ми олівці

Малюк дивиться, як бабуся пише листа, і питає:

- Ти пишеш про мене?

Бабуся перестає писати, посміхається і каже онукові:

- Ти вгадав, я пишу про тебе. Але важливіше не те, що я пишу, а те, чим я пишу. Я хотіла б, щоб ти, коли виростеш, став таким, як цей олівець …

Малюк дивиться на олівець з цікавістю, але не помічає нічого особливого.

- Він точно такий же, як усі олівці!

- Все залежить від того, як дивитися на речі. Цей олівець володіє п’ятьма якостями, які необхідні тобі, якщо ти хочеш прожити життя  в ладу з усім світом.

По-перше: ти можеш бути генієм, але ніколи не повинен забувати про існування  Направляючої  Руки. Ми називаємо цю руку Вищою силою. Довіряй цій силі і вчися відчувати її .

По-друге: щоб писати, мені доводиться заточувати олівець. Ця операція трохи болюча для нього, але зате після цього олівець пише більш тонко. Отже, вмій терпіти біль, пам’ятаючи, що вона облагороджує тебе.

По-третє: якщо користуватися олівцем, завжди можна стерти гумкою те, що вважаєш помилковим. Запам’ятай, що виправляти себе – не  завжди погано. Часто це єдиний спосіб утриматися на вірному шляху.

По-четверте: в олівці значення має не дерево, з якого він зроблений і не його форма, а графіт, що знаходиться всередині. Тому завжди думай про те, що відбувається всередині тебе.

І нарешті, по-п’яте: олівець завжди залишає за собою слід. Так само і ти залишаєш після себе сліди своїми вчинками і тому обмірковуй кожен свій крок.

Планета кругла

Репортер якось раз запитав у фермера, чи може той поділитися секретом своєї кукурудзи, яка рік за роком вигравала всі конкурси з якості. Фермер відповів, що весь секрет полягає в тому, що він роздає кращі качани для засіву всім своїм сусідам.

- Навіщо ж роздавати найкращі зерна сусідам, якщо вони постійно, поряд з вами, беруть участь у всіх конкурсах і є конкурентами?

- Бачите, – посміхнувся фермер. – Вітер переносить пилок з моїх полів на поля сусідів, і навпаки. Якщо у сусідів будуть сорти гірше, ніж у мене, то незабаром і мої посіви стануть погіршуватися. А як вже кожен з нас буде доглядати за своїми посівами – це інше питання.

Схоже відбувається і в житті людей. Той, хто хоче бути успішним, повинен піклуватися про ближніх і допомагати їм досягати успіху. Тому що, чим краще живеться людям навколо, тим краще тобі самому.

 Ми всі взаємопов’язані в цьому світі.

Притча про двірника  і Microsoft

Одного разу безробітний прийшов на співбесіду в компанію Microsoft влаштовуватися двірником. Відділ кадрів поставив йому питання, і в кінці бесіди попросив залишити е- мейл для зв’язку.

- Який е- мейл? ! – Відповідає чоловік. – У мене і комп’ютера немає …

- Тоді ми не можемо Вас працевлаштувати, Ви не існуєте віртуально, – відповіли йому.

Засмутився хлопець, в кишені остання купюра, що робити? І тут йому приходить думка. Він іде на ринок, купує кілограм яблук  і починає ходити по домівках та  пропонувати ці яблука. Через кілька годин він подвоїв свій капітал. Потім він закупив ще яблук, і ще вдало їх продав.

У той день він заробив вдвічі більше, ніж витратив і зрозумів, що з таким доходом можна жити. Щоранку він ходив на ринок, купував яблука і продавав їх по домівках. Так, через деякий час він купив машину, потім відкрив фірму з доставки яблук, а через кілька років він володів уже мережею продуктових магазинів.

І ось, через багато років, він вирішив застрахувати своє життя і життя своєї родини. Він переговорив зі страховим агентом, і той просить наостанок залишити свій е- мейл. А підприємець, як і багато років тому, каже:

- Та немає в мене е-мейла , і комп’ютера немає , не потрібно мені це …

- Не може бути! – здивувався агент. – Ви багаті, у Вас такий бізнес, і навіть е- мейла немає! Тільки подумайте, яких висот Ви б досягли і ким би Ви стали, якби у Вас він був !

- Так, я став би двірником в Microsoft, – відповів підприємець.

Про різницю між людиною розумною і глупою

Якось Учень прийшов до Вчителя і запитав: 

-Вчителю, чим розумна людина відрізняється від дурної? 
Був тихий сонячний ранок, Вчитель пив зелений чай і думав про суть вічності. Але задля Учня він відставив недопитий чай, призупинив свої роздуми, піднявся і повів Учня за собою. Вчитель привів юнака до гори. До того схилу, де нещодавно стався невеликий обвал, і біля підніжжя гори лежало каміння різного розміру.
Вчитель сказав Учневі, щоб той відніс усі камінці на вершину гори. Каміння було багато, і Учень тягав його цілий день, а Вчитель сидів у затінку дерева і читав працю великого філософа Та Ну.

Учень дуже втомився,  але до заходу сонця він все ж таки переносив усе каміння. Він підійшов до Вчителя, сповнений гордості за виконану роботу, і запитав:

–   Вчителю, тепер я можу почути відповідь на своє питання?

– Ні, – похитав головою Вчитель, – ти ще не готовий.
–  А навіщо було тягати усе це каміння?, – зарепетував Учень.
–  Ось, – підняв вказівний палець Вчитель, – Розумна людина задала б це питання до того, як почати його носити.

Рішення проблем

Професор взяв у руки склянку з водою, витяг його вперед і запитав своїх учнів:

- Як ви думаєте, скільки важить ця склянка ?

В аудиторії жваво зашепотіли .

- Приблизно 200 грам! Ні, грам 300, мабуть ! А може і всі 500 ! – стали лунати відповіді.

- Я дійсно не дізнаюсь точно, поки не зважу її. Але зараз це непотрібно. Моє питання ось яке: що відбудеться, якщо я буду так тримати склянку протягом декількох хвилин?

- Нічого !

- Справді, нічого страшного не трапиться, – відповів професор . – А що буде, якщо я стану тримати цю склянку,  витягнувши руку, наприклад, години дві ?

- Ваша рука почне  боліти.

- А якщо цілий день?

- Ваша рука оніміє, у вас буде сильний м’язевий розлад. Можливо, навіть доведеться їхати в лікарню, – сказав один  студент.

- Як ви думаєте вага, склянки зміниться від того, що я її цілий день буду тримати ?

- Ні ! – розгублено відповіли студенти.

- А що потрібно робити, щоб все це виправити ?

- Просто поставте склянку на стіл! – весело сказав один студент .

- Точно! – радісно відповів професор . – Так і йдуть справи з усіма життєвими труднощами. Подумай про  проблему  кілька хвилин і вона виявиться поруч з тобою. Подумай про неї кілька годин, і вона почне тебе засмоктувати. Якщо будеш думати цілий день, вона тебе паралізує . Можна думати про проблему, але як правило, це ні до чого не призводить. Її ”вага” не зменшиться. Справитися з проблемою дозволяє тільки дія. Виріш  її, або відклади в бік.

Немає сенсу носити на душі важкі камені, які паралізують тебе .

Страх невідомості

Одна людина скоїла злочин. Її зловили і привели на суд до короля. За її діяння була винесена  смертна кара, але король запропонував  вибрати свою долю: або бути повішеним, або потрапити за великі, чорні, страшні сталеві двері. Злочинець подумав і вибрав шибеницю.

Коли на шию йому накинули петлю, він раптом сказав :

– Мені стало цікаво: а що там, за дверима?

Король посміхнувся :

– Чи розумієш, кумедна штука виходить … Я всім пропоную цей вибір, і всі вибирають шибеницю.

- А за дверима-то що ? Я все одно нікому не скажу, – додав злочинець, вказуючи на петлю.

Помовчавши, король відповів:

 – Там свобода. Але люди так бояться невідомості, що вибирають мотузку …

Ціна професіоналізму

Один чоловік ніяк не міг позбутися від скрипіння мостин. Що б він не пробував, нічого не допомагало. Нарешті він запросив тесляра, який, як сказали йому друзі, був справжнім майстром своєї справи.
             Майстер своєї справи увійшов до кімнати і почув скрипіння. Він поставив на стіл свій ящик з інструментами, дістав з нього молоток і цвях і трьома ударами забив цвях в мостину.
            Скрипіння  зникло назавжди. Тесляр витягнув з кишені квитанцію і написав на ній загальну суму – 45 доларів. Над цією сумою було ще два рядки:
Забивання цвяха – 2 долари.
Знання, куди його забити, – 43 долари.

Чи варто?

            Жив-був один старий. Вечорами поблизу його житла збиралися грати діти. Гра завжди супроводжувалася гучними криками. Старому це набридло і одного разу він запросив їх до себе. Він розповів їм, як йому подобається слухати дитячі голоси, і обіцяв кожному 50 центів, якщо вони прийдуть завтра.

Хлопці прийшли і грали ще веселіше і голосніше. Старий заплатив їм і обіцяв наступного вечора заплатити знову. Але наступного вечора діти отримали вже не по 50, а по 25 центів.

На третій вечір старий заплатив по 15 центів і пояснив, що у нього закінчуються гроші. “Подумайте, будь ласка, – попросив він, – а не погодилися б ви завтра прийти знову і пограти за 10 центів”.  Вкрай розчаровані діти заявили, що більше взагалі не прийдуть. Чи варто за якісь 10 центів витрачати стільки сил?